Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСереда, 24.10.2018, 01:26

Хорошівський ЦРД "Веселка"

Вітаємо Вас на нашому сайті!!!Наша пошта - tsrdveselka@ukr.net
Меню сайту
Погода
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 14
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Робота з батьками

Батьківський лекторій на тему:

« Вплив стилю спілкування батьків на формування негативних емоційних станів у дітей»

Мета:  формувати у батьків вміння і навички зниження агресивності у дітей шляхом встановлення  контактів та уміння   конструктивно виходити з суперечливих   ситуацій; навчати стримувати агресивні  вияви.

Зміст:

  1. Вступ.
  2. Характерологічні особливості агресивних дітей.
  3. Агресія:  ЗА і ПРОТИ.
  4. Вправа «Проблемні ситуації».
  5. Особливості сімей агресивних дітей.
  6. Як ми можемо допомогти дитині?
  7. Додатки.

Дитина потребує нашої любові саме тоді,

                                                            коли менше за все на неї заслуговує.

Е. Барбек

 

Дитяча агресивність.

Вступ.

     Підвищена агресивність дітей є однією з найгостріших проблем сьогодення. До  5-6 років агресивність в поведінці дітей не є порушенням. Але у старшому дошкільному віці за наявності певних факторів(приниження, образ, виявлення батьками нелюбові до дитини, їхня постійна агресивна поведінка) вона може закріплюватися і переходити зі специфічної форми поведінки в її порушення.

     Сучасні дитячі психологи визначають два види агресії, які найчастіше трапляються у дітей дошкільного віку :

  • фізична агресія, що може виражатися у бійках або у руйнуванні;
  • вербальна агресія, що виражається у сварках, образах ( «тиха» агресивність – ухиляння, ігнорування, небажання говорити).

     Поряд з вирішальним впливом сім’ї, вихователя, першого вчителя на свідомість дитини слід поставити вплив засобів масової інформації. Більшість дітей в наш час починають регулярно дивитися телевізор у віці до 3-х років. Що бачать діти, коли дивляться телепередачі?

     За статистикою, середній американський підліток встигає побачити декілька тисяч вбивств, перш ніж досягне повноліття. Насильство, як товар, використовується для яскравого сюжету, підвищення рейтингу і збільшення доходів. Агресія  сьогодні – це «круто». Коли дитина дивиться такі фільми, вона заражається «агресією». Перегляд телевізійного насилля робить дітей «товстошкірими» і вони спокійно ставляться до міжособистісного насилля. Кожна дитина  впізнає Бен Ладена. Вона не розуміє, що таке «тероризм», але знає, що Бен Ладен найвідоміша  людина в світі. Дорослі розуміють умовність дій на екрані ( це ж кіно), а діти до 10-14 років усе сприймають, як належне.

     Агресія може спостерігатися вже в ранньому віці ( упертість, злість, крик, кусання). Під час кризи 3-х років відбувається те, що називають роздвоєнням. Тут можуть бути конфлікти:  дитина може лаяти матір, іграшки, запропоновані у невідповідний момент, вона може розламати зі злістю. Батьки сварять дитину і сваряться один з одним через її виховання. Дитина все це чує і бачить, заражається дратівливістю дорослих і переносить її на своїх однолітків. Після 3-х років хлопчики виявляють свою агресивність у бійках, а дівчатка – верещать. З віком  частота й  інтенсивність агресивних реакцій у хлопчиків зростає, а у дівчаток – зменшується.

Характерологічні особливості  агресивних дітей.

  1. Такі діти сприймають велике коло ситуацій як загрозливі, ворожі їм.
  2. Вони надчутливі до негативного ставлення до себе.
  3. Вони заздалегідь налаштовані на негативне сприйняття себе з боку оточення.
  4. Вони не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку.
  5. Завжди звинувачують оточення у власній деструктивній поведінці.
  6. У випадку намірів агресії( напад, псування майна і т.п.) у них відсутнє почуття провини, або провина виявлена дуже слабко.
  7. Такі діти не беруть на себе відповідальність за свої вчинки.
  8. Вони мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію.
  9. У відносинах з іншими такі діти виявляють низький рівень емпатії.
  10. У них слабо розвинений контроль за своїми емоціями.
  11. Такі діти слабко усвідомлюють свої емоції, крім гніву.
  12. Вони бояться непербачуваності в поведінці батьків.
  13. Мають неврологічні вади: нестійка увага, слабка пам’ять, нестійке запам’ятовування.
  14. Вони не вміють прогнозувати наслідки своїх дій.
  15. Такі діти позитивно ставляться до агресії тому, що через агресію одержують почуття власної значимості і сили.
  16.  Вони мають високий рівень  особистісної тривожності.
  17. Вони мають неадекватну самооцінку, частіше низьку.

    Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не значить, що вона робить негативний вчинок. Виявляється, що  агресія – це форма поведінки, яка направлена на самозахист і служить для адаптування до навколишнього середовища, задоволення бажань і досягнення мети.  Тобто, це те, що властиве нам з народження, і те, що не можна знищити, а можна тільки приглушити.

Агресія:    ЗА і ПРОТИ

( на думку Генріха Переса)


ЗА:

     Агресія – само захисна поведінка, настійлива, неворожа, направлена на досягнення мети і тренування. Дитина в  цьому випадку поводить себе агресивно, щоб самоствердитися, взяти гору в якій-небудь ситуації, а також  само вдосконалити свій досвід. Така поведінка служить для захищення потреб, власності, прав та тісно пов’язана з задоволенням особистих бажань, досягненням мети так само, як і здатністю до адаптації. Дитина хоче щось зробити, але а неї не виходить. Нормально, що в цій ситуації вона може розсердитися . Не треба в цей момент сварити дитину. Краще дати дитині можливість «посердитися». Наприклад, покричати, побити боксерську грушу або подушку, порвати газету. А потім навчити ,що можна розсердитися і сказати собі : « я все одно зроблю це!». Тоді обов’язково все вийде. І тоді не треба буде сердитися.

     Цей тип агресії є важливим засобом розвитку пізнання і здатності покладатися на себе. Він спонукає до необхідної конкуренції , яка в своїй основі не є ворожою і деструктивною. Безумовно, прояви цього типу агресії природні для здорового адаптування до середовища.

ПРОТИ:

     Ненависть, лють, задиркуватість, бажання помститися теж можуть бути формою само захищення, однак породжують багато особистих проблем і змушують страждати оточення.

     Ворожість викликається і активізуються в результаті сильних неприємних переживань (надзвичайний біль або стрес). Окрім того, ворожа агресивність може викликатися відвертим бажанням завдати комусь болю та отримувати від цього особливе задоволення. Нестерпні стрес і біль змінюють природжену агресивність, яка нікому не шкодить, на протилежну, викликану бажанням усунути джерело болю або стресу. Тобто виникає тип агресії, який набуває рис внутрішнього бажання заподіяти шкоду або знищити щось у своєму оточенні, що відчувається як джерело надзвичайного невдоволення.

     Оскільки агресивність неоднорідна  - в різних ситуаціях треба діяти по-різному. В одних випадках треба підтримати дитину,  в інших – захистити від агресивності . Інакше кажучи, важливо розуміти, чи є дії дитини самозахищальними чи ворожими і чи не переносить вона свою лють з винного на невинного.

     Наше завдання – навчитися розбиратися в психологічних особливостях дитячої поведінки та допомогти дітям адаптуватися до навколишнього світу, тобто:

  • підтримувати здорову наполегливість, зусилля для досягнення мети;
  • концентрувати енергію дитини для того, щоб отримати бажаний результат;
  • допомагати дітям звільнятися від непотрібної ворожнечі до інших, до себе, до суспільства.

ПАМ’ЯТАЙТЕ !

     Мова йде не про те, щоб «вибити» ворожість палицею. Фізичні покарання, притиснення, обмеження ніколи не допоможуть дитині впоратись зі своїми агресивними почуттями. Скоріш навпаки, покарання сприяє підтримуванню агресивної поведінки і накопиченню негативних почуттів. Коли діти (або дорослі) діють агресивно або роблять боляче один одному ми можемо припускати, що раніше вони самі страждали і їх емоційне «Я» уражене. Ображення нашої самоповаги, почуття любові до себе є головним джерелом подібних вчинків.

     Дитина, яка демонструє ворожу поведінку відчуває гнів, нехтування, незахищеність, тривогу та образу. Вона або не здатна, або не може, або боїться висловити те, що відчуває. Дитина стає агресивною не водночас. Спочатку вона висловлює свої потреби в пом’якшеній формі. Але дорослі зазвичай не звертають на це уваги, доки не з’являться надто серйозні зміни в поведінці.

     Які ж фактори виховання і стилю спілкування дорослих, провокують дітей на відповідну агресивну поведінку й сприятливе формування негативних емоційних станів?

     ЦЕ :

  1. Суперечливість вимог до дитини збоку батьків в результаті чого у дитини формується опозиційне ставлення до зовнішнього оточення.
  2. Власні часті негативні емоційні стани дорослих і відсутність навичок контролю й саморегуляції з їхнього боку.
  3. Використання покарання дітей як способу від реагування й розрядки дорослим негативних емоцій (гніву, роздратування, злості, досади).
  4. Негативний стиль спілкування з дитиною:
    • Використання наказів, обвинувачень і погроз;
    • Постійне використання «ТИ» - повідомлень («Ти неправильно зробив», «Як ти смієш так зі мною розмовляти?» та інше);
    • Вербальна образа дітей;
    • Ігнорування почуттів дитини, її бажань та інтересів.    

Вправа «Проблемні ситуації».

Мета: ознайомити батьків з стилями спілкування дорослих, визначити яку агресивну поведінку вони провокують, виявити можливі прояви її .

Хід проведення: об’єднати батьків у групи; роздати матеріали для обговорення; запропонувати проаналізувати їх та зробити висновки ( зразки стилю спілкування в додатку).

Висновок:

1. В цих категоричних висловлюваннях дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття безправ’я та покину тості. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються виявляють упертість.

2.  Погрози і попередження погані тим, що при частому повторюванні діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних і навіть фізичних.

3.Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового, а     відчувають тиск, інколи провину. Справа в тому, що моральні основи і моральну поведінку виховують не стільки слова, скільки атмосфера в сім’ї    через наслідування поведінки дорослих, перш за все батьків.

4.Кожній дитині властиве бажання бути незалежною, приймати самостійні рішення. Коли ми радимо щось дитині, ми ніби даємо зрозуміти, що вона ще мала і недосвідчена, а ми  розумніші від неї, наперед все знаємо. Важливо, щоб діти самі прийняли рішення – це їх шлях до самостійності.

5.Це викликає у дитини або активне захищення, або нудьгу, подавленість, розчарованість в собі, низька самооцінка. Вона починає думати, що й справді погана, безвільна, не надійна, не здатна. Спробуйте звернути увагу не лише на негативні, а й позитивні сторони поведінки  вашої дитини. А чи добре нам жилося б в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини?

6.Все це – найкращий спосіб відштовхнути дитину і допомогти їй розчаруватися в собі. Діти ображаються і захищаються: «А сама яка?», « Ну і буду таким».

7.І справді, хто з нас любить, коли його виводять на «чисту воду»? Слід замінити питальні речення на стверджувальні. Питання сприймаються як холодна цікавість, а стверджувальна фраза – як розуміння і підтримка.

8.Звичайно, дитина потребує співчуття. І все-таки є ризик, що слова «Я тебе розумію», « Я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Може замість цього промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах «Заспокойся», «Не звертай уваги!», « Перемелеться – мука буде» - дитина може почути зневагу до її турбот, відкидання її страждань.

Особливості сімей агресивних дітей.

  1. У родинах агресивних дітей зруйновані емоційні прихильності між батьками й дітьми, особливо між батьками і синами. Батьки переживають швидше ворожі почуття, не розділяють цінності один одного.
  2. Батьки часто демонструють моделі агресивної поведінки, а також заохочують у поведінці своїх дітей агресивні тенденції.
  3. Матері агресивної дітей не вимогливі до своїх дітей, частина байдужа до їхньої соціальної успішності. Діти не мають чітких обов’язків вдома.
  4. У батьків агресивних дітей моделі виховання й особистісної поведінки  часто суперечать один одному, і до дитини ставлять взаємовиключні вимоги. Як правило, дуже різкий батько і мати, яка потурає дитині. У результаті у дитини формується модель зухвалої опозиційної поведінки, що переноситься на навколишній світ.
  5. Основні виховні засоби , до яких вдаються батьки агресивних дітей :
  • Фізичні покарання;
  • Позбавлення привілею;
  • Введення обмежень і відсутність заохочень;
  • Часті ізоляції дітей;
  • Свідоме позбавлення любові і турботи у випадку провини.
  1. Батьки агресивних дітей не намагаються встановити причини  деструктивної поведінки своїх дітей, залишаючись байдужими до їхнього емоційного світу.

Як ми можемо допомогти дитині?

     Поведінка –це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводить себе агресивно – це означає, що загорілося червоне світло і вам варто зупинитися і подумати, що дитина переживає таке, що змушує її діяти агресивно.

     Якщо дитина поводить себе агресивно :

1.З’ясуйте, в яких ситуаціях, з ким, де дитина поводить себе агресивно, щоб легше було зрозуміти причини такої поведінки.

2.Навчайте дитину висловлювати свої почуття і потреби відкрито. Гнів та агресивність – це нормальні природні почуття. Головне те, як ми його сприймаємо та виражаємо. Традиційно ми привчаємо дітей затискати свій гнів та агресивність. І коли ці почуття виникають, дитина навчається їх ховати, відчуваючи сором, провину.

3. Встановіть чіткі та незмінні межі поведінки. Впевніться, що дитина розуміє: ворожі агресивні дії не  припустимі ніколи.

4. Пам’ятайте, що ваші дії для дитини – основний взірець для наслідування. Ваша поведінка може бути уроком того, як  можна одержувати те, що хочеш, не  звертаючись до нападів, тиску, погроз, бійок.

5. Ніколи не виясняйте стосунків між собою в присутності дітей, не допускайте домашнього насильства свідком якого може бути дитина. Припинити домашнє насильство у своєму домі можливо, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

 

Додаток №1

  1. Накази, команди.  «Зараз же перестань!», «Забери!», «Швидко в ліжко!», «Замовкни!», «Щоб більше я цього не чув!».
  2. Попередження, застереження, погрози. «Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивись, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…».
  3. Мораль, повчання, проповіді. «Ти зобов’язаний поводити себе так, як належить», « Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».
  4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину. «А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».
  5. Докази, нотації, «лекції». «Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Все через тебе!», « Завжди ти…».
  6. Обзивання, висміювання.  «Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур», « Який же ти ледащо».

Додаток №2

 

Рекомендації щодо роботи з

агресивними дітьми

  1. Дорослий обов’язково має висловити своє невдоволення подібною поведінкою.
  2. Гарні результати дає робота з тістом і глиною.
  3. Можна навчити зображати свої емоції – гнів, злість на малюнках.
  4. Можна знімати емоційне напруження за допомогою іграшок ( зшити «мішечок для крику», зробити «коробочку для злості»).
  5. Добре грати з м’яким поролоновим конструктором, піском – будувати фортеці, замки, а потім їх руйнувати, виплескувати негативні емоції.
  6. Під час прогулянок влаштовувати гучні активні ігри.
  7. Використовувати воду для зняття агресії:
    • дмухати в трубочку, рухати кораблики;
    • однією каучуковою кулькою збивати інші кульки, що плавають у воді;
    • спочатку топити, а потім спостерігати, як «вискакує» із води легка пластмасова фігурка.
    • струменем води збивати легкі іграшки, що знаходяться у воді.
  8. Щоб заспокоїтись можна:
  • рвати папір;
  • кидати м’яч у мішень;
  • дуже голосно співати;
  • розповідати вірші і одночасно плескати в долоні;
  • тупотіти ногами;
  • вибивати подушки;
  • ламати дерев’яні палички;
  • грати у футбол невеличкою подушкою та ін.

       


КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

НА ТЕМУ:

 « АТМОСФЕРА В СІМ’Ї МОЖЕ СТАТИ ДЖЕРЕЛОМ АГРЕСІЇ У ДІТЕЙ.»

На становлення агресивної поведінки впливає багато факторів і перш за все сімейні стосунки. У сім’ях, де між батьками є розбіжності, суперечки, як правило, діти найбільш дратівливі та нестримані. Якщо у стосунках дитини і матері не спостерігається прив’язаності, то можливо, що в майбутньому для неї стануть характерними емоційні спалахи. Якщо один або обоє батьків часто проявляють нерішучість в критичних ситуаціях (купити чи не купити іграшку, дати або не дати солодощі), то дитина скоріш за все почне маніпулювати дорослими з метою досягнення бажаного. Аналогічний ефект може мати і непослідовність у вихованні дитини. Деякі діти використовують агресію як захист від непередбаченого й ворожого навколишнього світу, зважаючи на те, що кращий спосіб оборони – це напад. Така поведінка властива дітям, чиї батьки не мають чіткої стратегії у вихованні й можуть по-різному оцінювати вчинки своєї дитини залежно від настрою, наявності поруч сторонніх. Малюк знає, що від людей можна чекати всього, тому поводиться агресивно «про всяк випадок».

У сім’ях, де виховують одночасно декілька дітей, також важлива гармонія у стосунках старших та менших. Агресивна поведінка старших брата або сестри з легкістю засвоюється малюком.

Якщо батьки придушують агресію з позиції сили або відповідають на дитячу агресію спалахом гніву, то дитина засвоює форми поведінки і застосовує їх в подальшому спілкуванні з дітьми, з дорослими і у грі. Цікавий приклад наводить В. Квінн (2000). Мати яка вирішила покарати свою доньку за лихослів’я, миє їй рота з милом, таким вчинком вона провокує дитину на подальше вживання грубих слів у її відсутність. Крім того, подібні дії матері можуть привести до погіршення стосунків з донькою, що в подальшому виллється у серйозні суперечності та протиріччя.

На атмосферу в сім’ї  має вплив багато причин, в число яких входять стилі виховання, характер стосунків, дисципліна і т. п. Розглядаючи різні стилі виховання дитини в сімї, їх зв'язок з поведінкою дитини яка формується та її образом життя в цілому. Л.Пулккінен виділяє «егоїстичне поводження» з дитиною, яке включає в себе: батьки не цікавляться діяльністю дітей, їх думками, почуттями. Поведінка батьків нестійка, несправедлива і залежить від їх настрою.

М. Раттер стверджує, що для дітей з хронічними розладами поведінки типовим є тяжкі умови в сім’ї, для якої характерні недостатня теплота стосунків і непослідовна, малоефективна або виключно сурова, або занадто послаблена дисципліна. Як правило це неповні або конфліктні сім’ї. Особистісні властивості дорослих  та стиль спілкування виступають як один з найбільш суттєвих факторів, які мають вплив на формування агресії в дітей. Відомо, що в тих випадках, коли дитина постійно відчуває хронічні негативні психогенні впливи, в першу чергу з боку дорослих у сім’ї, значно підвищується ризик виникнення порушень розвитку. Одним з варіантів порушення розвитку особистості є психопатія.

Причини виникнення психопатій:

  1. Неправильне виховання;
  2. Умови життя дитини в сім’ї;
  3. Психогенні  впливи, в першу чергу з боку дорослих в сім’ї.

 Можна виділити три шляхи, по-якому відбуваються впливи сім’ї на формування особистості:

1) фіксація певної поведінки шляхом прямого відображення того, що дитина бачить в сім’ї;

2) закріплення негативних реакцій дитини (наприклад, в умовах деспотичного виховання спочатку виникають реакції пригнічення, а потім, через боротьбу з цим станом, - зміна  характеру);

3) пряме культування, підкріплення з боку оточуючих психопатичних реакцій дитини.

В кожному типі неправильного виховання поєднуються перелічені механізми або одночасно, або послідовно. Кожний з перерахованих вище механізмів впливу сім’ї на особистість яка формується особливо має значення на певному етапі розвитку дитини.

Спеціалісти відмічають наявність зв’язків між тим або іншим типом виховання і появі у дитини конкретних особливостей характеру. В.А. Гурьєва, В.Я. Гиндикін виділяють ряд типів неправильного виховання, найбільш  характерним з яких є:

  1. «кумир сім’ї» (дитину обожнюють, виконують будь-яку його примху, занадто хвалять, культивують в ньому почуття виключення, звільняють від усіх проблем);
  1. гперопіка (батьки приділяють дитині надмірну увагу, намагаються нав’язати їй свою думку,  придушують будь-яку самостійність, позбавляють його можливості бути з іншими дітьми, контролюють кожний крок);
  2. гіпоопіка (недостатня увага до дитини з боку дорослого, вона переважно  сама, її вихованням ніхто не займається);
  3. безнадзорність (найбільша висока степінь гіпоопіки: дитина повністю предоставлена сама собі, нікому немає до неї діла);
  4. «попелюшка» ( дитина обділена увагою не має ласки з боку старших, її систематично принижують, не задовольняють потреби, порівнюють з іншими дітьми);
  5. «їжакові рукавиці» (систематичні погрози та фізичне насильство дитини, виключно диктаторське відношення до неї, відсутність ласки, тепла, заохочень).

 


КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

НА ТЕМУ:

«ЧИ ВАРТО КАРАТИ ДИТИНУ?»

             Проблемі покарання присвячено велика кількість досліджень. Хотілось би зупинитися на деяких сторонах цієї проблеми. В цілому дослідження останніх років звертають увагу на недостатню ефективність покарання як метода виховання. На даний момент переважна більшість дослідників визнає, що застосування по відношенню до дитини покарань (особливо фізичних) переважно виступає як модель агресивної поведінки. В результаті частого застосування покарання виникає сприятливе підґрунтя для формування агресивності як стійкої риси особистості, що змушує дитину яку покарали час від часу переживати стан ненависті, образи, помсти, ворожості до оточуючих.

Як батьки звичайно карають дитину? Деякі віддають перевагу каральним заходам: б’ють малюка по попі, ставлять його в кут, сварять (25% батьків). Інші дотримуються філософії позбавлень – відмовляють у вечірніх мультиках (9% батьків) або в любові та спілкуванні (43% батьків). Коли дорослі намагаються поділити покарання на «гарні» й  «погані», більшість із них схиляється до того, що фізичні покарання – це дуже погано, і краще оголосити маляті бойкот…

            В цілому варто погодитися з думкою, що допустиме покарання, яке можна застосовувати до дитини, це демонстрація незадоволення, відчуженості, короткочасна ізоляція від спілкування. Однак при цьому особливе значення має загальна атмосфера емоційного спілкування  дорослого і дитини, яка існує в сім’ї і виступає як фон всього процесу спілкування. На фоні стабільних, тісних, емоційно забарвлених стосунків, коли члени сім’ї – дорослі і діти – дійсно почувають себе близькими, короткочасна ізоляція дитини в спілкуванні виглядає, як туча на блакитному небі серед ясного дня, і обов’язково запам’ятається дитині, тому що викличе в ній не звичний і дуже неприємний емоційний стан дискомфорту, неможливість будувати звичні стосунки з близькими, поводити себе вільно, природно. Якщо  загальна атмосфера в сімї напружена і конфлікт є природним атрибутом, ситуація, в якій  з метою педагогічного впливу застосовується покарання, змінюється у корні. Тоді покарання виступає вже дійсно як модель агресивної поведінки і вчить дитину: «Роби як я!» При цьому зникає принципова різниця між описаними вище формами покарання та іншими: фізичним покаранням, висміюванням, лихослів’ям та нотаціями. Це стирання меж визвано тим, що будь-яке покарання сприймається дитиною як певне неблагополуччя у стосунках, в першу чергу з дорослим, як збільшення психологічної дистанції з оточуючими. Чим менше довіри в стосунках між дитиною та дорослим було раніше, тим менше вірогідності того, що дитина поводитиме себе конструктивно, коли буде покарана. І, навпаки, тим скоріше виникне почуття несправедливості покарання, образа, ненависть, агресія по відношенню до оточуючих, бажання помститися їм.  В дослідженнях  вчених (Р.С.Сірс, Є.Є Маккобі, К. Левіна) показано, що в соціалізації агресії присутні два важливих і чітко протилежних фактора:

1)  поблажливість ( ступінь готовності батьків пробачати вчинки);

2)  суворість покарання батьками агресивної поведінки дитини.

            При цьому поблажливість характеризує поведінку батьків до здійснення дитиною того чи іншого вчинка і відображує очікування батьками агресії з боку дитини то, в якій степені поведінка батьків застерігає дитину, так що вона не намагається бути агресивною. Суворість покарання відноситься до поведінки батьків після здійснення агресії: як сильно батьки карають дитину за проявлену агресію.

Залежність дитячої агресивності від стиля спілкування у сім’ї

 

Група

 

Стиль поведінки батьків

 

А

Низький рівень поблажливості, низький рівень схільності до покарань

В

Низький рівень поблажливості, високий рівень схільності до покарань

С

Високий рівень поблажливості, низький рівень схільності до покарань

Д

Високий рівень поблажливості, високий рівень схільності до покарань

 

1) найбільш поблажливі (група С) та найменш вимогливі (група В) батьки мали дітей, чий рівень агресивності мало відрізнялися.

2) найменш агресивними були діти у групі А, батьки яких не були не поблажливими, не схильними до застосування покарань; їх позиція полягала у засудженні агресії і доведенні цього до свідомості дитини, але без застосування суворих покарань у випадку провини (турботливий стиль спілкування)

3) батьки групи Д, куди увійшли діти найбільш агресивні, вели себе так, що будь-яка поведінка дитини схвалювалася (тобто не пред’являли певних вимог до дітей та не виявляли свого негативного ставлення  до агресії) ,однак, коли дитина вчиняла проступок, вона була суворо покарана.

Таким чином, велику роль у формуванні контролю за агресією у дитини такий фактор, як постійність оціночних впливів з боку дорослого.

До тих пір, поки малюкові не виповниться 2 - 2,5 роки, карати або сварити його майже безглуздо, тому що єдине, що він може з цього запам’ятати, - він поганий і його ніхто не любить у цьому віці дитина ще не може  відповідати за свої вчинки, тому що не розуміє хто їх здійснює. Нам, дорослим, це здається неймовірним, оскільки ми погано пам’ятаємо цей період нашого життя. Проте, коли малюк бачить результати своєї діяльності (наприклад, поламану іграшку), він до кінця не усвідомлює, як це відбулося: чи то він зламав іграшку, чи то іграшка зламалася сама. У цьому віці Ви можете навчити дитину володіти собою та речами, що її оточують, тільки через розумні , ясні заборони та обмеження.

            Дитина 2,5 – 4 років починає усвідомлювати свою окремість від світу, і разом із цим вона усвідомлює авторство своїх учинків. У цьому ж віці малюк розуміє, що певні події та вчинки радують оточуючих і вважаються гарними, а якісь – засмучують, дратують і вважаються поганими. Однак, незважаючи на те, що розуміння вже прийшло, здатність володіти своєю поведінкою ще недостатньо сформувалася. Крім того, дитина не може взяти на себе всю відповідальність за те, що робить, оскільки в такому випадку почуття провини стане для неї занадто важким тягарем. Звичайно в цьому віці в дітей з’являється певний «заступник», що здійснює всі ті жахи, які так впливають на батьків! Це дає можливість маляті звільнитися від почуття сорому.

             Також не забувайте, що в цьому віці діти часто діють всупереч батькам, не тому, що зляться на Вас або не зважають на Вас, просто ім. потрібно відчути свою незалежність, свої можливості та їхні межі. Якщо Ви почнете їх за це «переслідувати», то почнете війну, в якій не буде переможців. Краще намагайтеся перетворити це у гру або поставитися, як до прикрої неприємності, що згодом зникне.

            Дитині 4-6 років усе ще складно контролювати свої вчинки, хоча вона майже завжди може їх аналізувати. А от після шести років дитина знаходить можливість контролювати себе і зупиняти свою «неправильну» поведінку. Цю навичку потрібно заохочувати і тренувати, поступово передоручаючи малюкові контроль за здійсненими вчинками. Для цього домовляйтеся з ними, запитуйте, чи готовий він сам з усім цим упоратися, і не квапитися навантажувати занадто великою відповідальністю. Пам’ятайте, що повністю відповідати за свої вчинки він зможе тільки в 18 – 20 років, а зараз Ваше завдання – допомогти йому навчитися це робити, а не вимагати, щоб він поводився, як дорослий.

Для того щоб покарання стало ефективним, дорослі повинні виконувати певні правила:

  • Для початку задумайтеся, а чи варта ситуація покарання?
  • Не карайте малюка емоційним відкиданням, для нього це занадто важке перебування, особливо якщо він не розуміє причин.
  • Обов’язково пояснюйте, за що саме Ви покарали дитину.
  • Уникнути покарання можна, якщо Ви вводити в життя дитини розумні обмеження, які допомагають їй правильно поводитися.
  • Покарання повинно іти слідом за провиною.
  • Покарання повинно бути адекватним провині.
  • Покарання не повинно принижувати дитину.
  • Покарання не повинно застосовуватися одночасно із заохоченням.
  • Покарання не повинно супроводжуватися погрозами.
  • Покарання повинні бути послідовними.
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Жовтень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Архів записів
Корисні сайти





Copyright vol-voldnzMyCorp © 2018
Зробити безкоштовний сайт з uCoz